Усипальниця Кампіанів – це одна зі складових ансамблю Латинського собору. Про неї розповідають на численних екскурсіях по Львову. Історія заснування датується XVII ст. Її почав будувати Павло Кампіан – кріпосний селянин гетьмана Станіслава Конєцпольського. Павло втік від свого поневолювача, здобув освіту у Краківському університеті, з плином часу осів у Львові, де одружився на заможній міщанці Анні Гринвальдівні. Одруження відкрило йому шлях до львівського патриціату, в результаті чого він кілька разів обирався бургомістром міста. Карколомний шлях – від кріпосного селянина до лідера могутнього міста Речі Посполитої! Похований в усипальниці, на той момент ще недобудованій.
Закінчував будівництво родинної каплиці його син Мартин. Характеризувався жорсткістю, підприємливістю і безпринципністю. Так, в 1627 р. він силоміць забрав камінь, привезений і обтесаний українцями для Успенської православної церкви. Він був настільки позбавленим моральних принципів, що для будівництва каплиці навіть залучав волоцюг! А все задля економії грошей та пришвидшення завершення будови.
В 1629 р. на місто Львів подав до суду гетьман С. Конєцпольський, який вимагав повернення під свою владу нащадків Павла Кампіана та їхніх маєтностей. Відомо, що внук засновника роду Ян Хризостом заплатив велику суму відступних. Він мав з чого заплатити, оскільки його батько і дід шляхом різноманітних фінансових махінацій та отримання процентів за кредити, наданих місту, накопичили близько 1 млн злотих!
Але вернімося до знаменитої каплиці. Для її спорудження Кампіани залучили відомих на той час скульпторів – голландців Яна Пфістера та Генріха Горста. Тому у внутрішньому та зовнішньому вигляді усипальниці відчувається вплив нідерландського мистецтва. Три покоління цієї легендарної родини були поховані тут. За задумом Павла та Мартина їхня усипальниця мала бути найкращою у місті та перевершити Каплицю Боїмів. Однак, на нашу суб’єктивну думку, цього все ж таки не сталося, хоча вона й вражає своїм інтер’єром та екстер’єром. Вважається однією з найцінніших архітектурних пам’яток Львова.
Родзинкою інтер’єрів святині виступають портрети – два мармурові погруддя із зображенням львівських патриціїв Павла і Мартина, батька й сина. Вони належать до колоритних індивідів не лише Львова, а й свого часу. До речі, побачити їхню каплицю та почути про них Ви зможете під час розповіді «Львів для туристів».
Ці люди були пов’язані з гуманістичними колами Кракова, вчились за кордоном і, як справжні представники тієї епохи, наділені «всіма крайностями життєвої і розумової енергії в їх єдності». Черствий й пихатий, доктор Павло був «людиною суворою, твердою і жадібною», не знав ні пощади, ні співчуття до своїх підлеглих. Все життя він прагнув до влади і багатства, не любив людей, і його ніхто не любив.
Так і його син Мартин викликав одночасно і захоплення і ненависть. Його, доктора медицини, вихованця падуанського університету, обзивали лихварем, хижаком, злочинцем і тираном рідного міста, і водночас ця людина жертвує на відновлення зруйнованого господарства міста, оборонних укріплень після облог, морових язв, пожеж величезні кошти. Львів був в економічній залежності від свого диктатора і 1628 р. оголосив йому справжню війну: позбавив його місця в міській раді і навіть міського права. Кампіан не скорився, і в той час, коли наближалась перемога у вигляді королівської реабілітації, він – помер! Все, що Мартин Кампіан робив, він робив з розмахом, демонстративною помпою. Він насаджував монументальні пам’ятки, міську вежу, будував оборонні укріплення, в яких вагомо втілилися його честолюбство і честь міста. І як визнання цих заслуг в надгробному написі читаємо: Saluo Campiano Felix Leopolis (Щасливий Львів вітає Кампіана).
Епітафійні портрети Кампіанів – це документи епохи. В них відсутня естетична оцінка людини, вони гранично об’єктивні – тут відтворені з непідкупною правдою, глибокою реальною оцінкою та сміливістю колоритні образи тогочасного Львова. Поряд з узагальненням в портретах виражені індивідуальні характери, запозичені з погрудних зображень нідерландських художників, в яких насамперед скеровувались прагнення на досягнення максимальної фізичної подібності. В зображеннях присутні той же підхід і та ж атмосфера, що панує в таких творах, як живописні портрети Стефана Баторія, Юрія Мнішека, Романа Сангушка. Отже, час створення портретів Кампіанів слід віднести до межі століть, бо вони ще тісно пов’язані з тенденцією XVI ст., що виражалась в досягненні конкретної індивідуалізації, об’єктивної вартості. Як на європейські виміри, таке явище характерне для епохи кватроченто. За стилем ці портрети близькі до статуй апостолів у вівтарі каплиці Кампіанів, бо технічні прийоми обробки мармуру, трактування окремих деталей (очі, вуха, волосся, перенісся, зморшки) виявляють руку одного й того ж скульптора – ним був Генріх Горст. Справді, між апостолами і портретами існує оптимальний зв’язок, хоч однаковою мірою жива розбіжність між ідеалізацією перших і натуралізацією других як вияв протилежності завдань. Праобразом служили скульптурні погруддя італійського мистецтва, що в даному випадку виражало честолюбні прагнення Кампіанів для підкреслення своєї причетності до гуманістичних кіл.
Якщо бажаєте детальніше дізнатися про каплицю Кампіанів, тоді Вас неодмінно зацікавить екскурсія храми Львова.