Степан Іванович Чуприна (1915-1998 рр.)

Чуприна Степан Іванович з містечка Степань Рівненської області – один з найпродуктивніших народних художників України. Створив близько 60 картин на різну тематику: батальні полотна, пейзажі, портрети. Народився 15 листопада 1915 р. в містечку Степань. Хлопець змалку був закоханий у рідний край, любив малювати і свої перші твори написав вугіллям на шматках дерева. Його хист помітив вчитель малювання місцевої школи Владислав Даховський, який і став його першим наставником мистецької мудрості. В 1931-32 рр. парубок закінчив художню студію проф. Ставничого. Був активним учасником місцевої «Просвіти». В умовах міжвоєнної Польщі Степан Іванович не мав можливості здобути вищу освіту, а його перші картини згоріли в горні II Світової війни. Після війни продовжував вдосконалювати техніку живопису і після закінчення вечірньої школи поступив у Московський заочний народний університет мистецтва, котрий успішно закінчив у 1972 р. Завдяки глибоким знанням історії рідного краю, любові до його природи, людей, високим професійним здібностям і самобутньому таланту художник написав багато неповторних творів, збагатив народне мистецтво безцінними скарбами.
Степана Ів. Чуприну цікавила, в першу чергу, історія рідної Степані. Тому не дивно, що багато творів присвячено саме їй! Митець створив кілька циклів картин з життя рідного містечка у дохристиянський та ранньосередньовічний періоди («Вечір на Ів. Купала», «Обжинки в Степані, X ст.», «Скоморохи в Степані», «Хрещення в Степані»), пізньому середньовіччі, коли поліщуки боронили рідний край від різноманітних зайд («Ой на горі та й женці жнуть», «Лассо», «Ясир в Степані», «Бій з татарами в Степані», «Татари. Добриця», «Берестецька битва», «Ранок в Степані»), період міжвоєнної Польщі, який автор, будучи малим хлопцем, добре пам’ятав («Колядники», «Ярмарка в Степані на вигоні», «Ярмарок на Ринку в Степані», «Свято в Степані», «Масляна (п’яного везуть)»). Характерною особливістю майже всіх цих полотен є те, що, не зважаючи на різні сюжети, на них зображені характерні саме для рідного містечка та околиць особливості рельєфу та архітектури, які не зустрічаються в інших місцях Полісся чи України (форма замкових валів, омитих водами Горині, місцеві церкви, козацький мурованик, годинникова вежа Ворцелів тощо). А знамениті до II Світової війни степанські ярмарки, які художник малював на своїх полотнах, він також описав в однойменній поемі. Читаючи її, розумієш, який розмах вони мали і яким був їхній позитивний вплив на економіку Степані та добробут місцевих жителів.
Разом з тим, значне місце в творчості художника займає пейзаж, знову ж таки, рідних місць. Це й не дивно, бо природа тут неймовірно багата на різноманітні краєвиди: соснові бори, пшеничні поля, повноводна Горить та старі рукави, озера, численні луки, заплави та заболочені ділянки і, навіть, мальовничі стрімкі вали, на яких знаходився Степанський замок! Багатство фарб та реалістичність пейзажів на картинах «Осінній ліс», «Напровесні», «У броварі», «Білі береги», «На пеньках» («Степанська Петрівка»), «По гриби», «Старий Горинь при місяцю», «Сумерки. Пшеничне поле», «Копанський ліс», «Татарський мурованик», «Водяний млин – плавак під валом» просто неймовірні! Останні дві картини ще й відтворюють знищені на даний момент об’єкти, які відображені в назві і становлять історичну та архітектурну цінність. Полотно «Пастушки», будучи за своєю суттю пейзажем, зображує унікальний для України звичай, який зустрічався тільки в Степані: відразу після свята Ів. Купала хлопчики обрізували косо ольшину, вставляли туди пшеничний свисток і свистіли кожного дня аж до свята Петра. А ось картина «Лебединець», що зображувала пару лебедів на фоні ранньовесняного пейзажу однойменної місцевості біля Степані, належала до категорії найкращих! На жаль, вона була викрадена і її місцезнаходження нам невідоме…
Намалював Степан Іванович і чимало портретів своїх відомих земляків – степанців: патріотів та активістів руху національного відродження 30-х рр XX cт. Д.Ф. Німчука та О.М. Кудрі, костоправа від Бога Ферната, сільського мудреця Санихона, діда Данила, Василя Берника, Семена Дікала, Якова П. Абрамовича, доярки Марії Петрівни Яреми та ланкової Н.А. Лодкевич, Надії Андріївни Корецької, старої Петьчихи, Степана Петровича Пінчука. Мало хто з художників тоді і тепер вмів численними штрихами та відповідною кольоровою гамою передати вольовий чи добродушний характер, який часто можна побачити в погляді людини, на полотно. А ось Степану Івановичу це вдавалося! Художник не намагався вимальовувати деталі обличь на батальних полотнах, бо ставив за мету описати історичну подію, а ось портрети йому вдавалися майже завжди на відмінно! Через це половина портретів, на жаль, безслідно зникли…
С. Чуприна був патріотом свого рідного містечка Степані та Полісся, але душею завжди переживав за долю України. Збереглися його спогади про втікачів від Голодомору 1932-33 рр. та їхні розповіді про звірства, які чинили більшовики на українських землях. Маючи селянське походження, С. Чуприна говорив (мову оригіналу збережено): «Селянин-хазяїн – це дар Божий для держави і народу. Такої чесної охоти до роботи з усіх прошарків народу ніхто не має! А вони, Ленін та Сталін, селянина – господаря знищили! Без селянина – господаря вся держава стає лінива, п’яна, нечесна, брехлива, злодійська, всі все розкрадають знизу геть до верху, ще й росте бандитизм, садизм та корупція»… Як патріот Полісся він вважав, що значна частина місцевих назв та традицій поширилася на південь і стала основою спочатку руської, а потім української культури. Так, назви українських місяців «Березень» і «Вересень» походять від берези і вересу, основні ареали поширення яких з незапам’ятних часів і до сьогодні знаходяться на півночі нашої держави.
Оскільки Художник зачитувався також художніми творами, то під їхнім впливом створив декілька картин, зокрема, «Шевченко на київських горах, 1859 р.», «Мавка» (до твору «Лісова пісня» Л. Українки) та «Олеся в Степані» (до повісті О.І. Купріна «Олеся»).
На жаль, Степан Іванович так і не створив свого власного автопортрету, але намалював чудовий портрет доньки Олени з внучкою Оксаною («Щасливе дитинство») та два портрети своєї дружини, з якою виростили чотирьох дітей («Портрет Євки» і «Степанська молода»). На останньому портреті зображено наречену в оригінальному степанському весільному костюмі з пишним віночком на голові. Таке використання і поєднання елементів в народному одязі нареченої та багатство деталей віночка не зустрінеш більше ніде в Україні!
Ще за життя С. Чуприни його картини експонувалися на виставках Рівненської області та України. Зараз вони прикрашають експозиції Степанського музею та школи, Сарненського історико-етнографічного, Рівненського обласного краєзнавчого та Золотоніського музеїв, Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки та, навіть, музею в м. Палермо (Канада).
Картини митця розповідають нам про героїчну історію рідної землі, вчать любові до нашої природи, людей, Бога, віковічних традицій та становлять не тільки мистецьку, але й наукову цінність для істориків та етнографів.
Побачити картини С.І. Чуприни можна добравшись до Степані, або Сарен самостійно, або замовивши тури Рівненщиною. В Степанській школі та музеї і Сарненському історико-етнографічному музеї зберігається значна частина полотен видатного майстра пензля. Передав туди картини онук художника Остап Дітчук. У Львові ще можна побачити деякі картини Степана Чуприни в приватній колекції його внука, який також може провести вам чудову екскурсію містом.