Картина «Степанська молода» («Розплетена коса») народного художника із Степаня Степана Чуприни зображує одягнуту у місцевий весільний стрій наречену, степанку, котра розплітає косу (як символ прощання з дівоцтвом) і, водночас, милується собою в дзеркалі. Високий вінок з численних квітів, серед яких найбільше червоного цвіту, підкреслює красу її обличчя, округлого, з тонким носиком та бровами, ідеальної форми губами, смаглявою шкірою, рожевими щічками й темними очима.
Одягнута наречена в сорочку з багатою вишивкою на широких рукавах, яскраво-зелену квітчасту спідницю, підшиту чорною оксамитовою тканиною, рясно оздоблений бісером та лелітками козатин (на місц. діалекті «козатін») та голубенький з двома рядами орнаментальної вишивки фартух, підшитий мереживною облямівкою, на ногах у неї – добротні шкіряні чоботи. Величезний восковий вінок на голові молодої з довгими різнокольоровими стрічками до колін свідчив про її заможний майновий стан. На Поліссі чим заможніша дівчина, тим пишніший вінок! Проте, саме Степань – одне з небагатьох місць в Україні, де використовувався настільки пишний квітчастий восковий вінок та вишитий бісером і паєтками козатин в одязі нареченої. А комбінація вищеописаних елементів весільного строю не зустрічається більше ніде в нашій країні! Більше того, в межах місцевого осередку української культури зустрічається безліч варіантів кольорів та вишивок на сорочках, козатинах, платтях, фартушках, розмірів та форм вінків, а також кольорів, розмірів та розміщень квітів на них. Тому, можемо говорити про степанський варіант українського жіночого весільного строю і картина Степана Чуприни є ще одним підтвердженням цьому! Донині тут збереглася традиція, коли наречена з дружками запрошує на своє весілля в такому образі.
Багатство степанського весільного жіночого строю пов’язано з тим, що до II-ої Світової війни тут процвітали різні ремесла, в т. ч. ткацтво та виготовлення весільних віночків, а також 3-4 рази на рік проводилися масштабні ярмарки, куди з’їжджалися продавці та покупці з різних частин Полісся і, навіть, з Варшави, що сприяло культурному збагаченню степанців. Так, вкінці XIX cт. із Західної Європи до нашого містечка прийшла мода на весільний восковий вінок.
Картина «Степанська молода» є однією з найбільш контрастних серед полотен художника. Це досягається за рахунок протиставлення яскравого різнокольорового жіночого весільного костюму, в який одягнута молода, та темного тла довкола неї та дзеркала. Цей контраст підкреслює красу нареченої та багатство її строю!
Кожна деталь на картині опрацьована митцем надзвичайно прискіпливо. Наприклад, намистинки коралів на шиї дівчини зображені, як окремі об’ємні одиниці і при певному освітленні вони виглядають майже, як справжнє мініатюрне намисто! Те ж саме стосується вишивки по краях козатину: кожну з сотень різнокольорових цяточок митець терпляче наносив на полотно, аж поки не відтворив складний візерунок на основі народних мотивів.
Цікавим моментом є використання автором червоного, рожево-кремового та дещо приглушених оранжевого й жовтого кольорів. Ці відтінки бачимо на покривалі стола, килимку, відображених у дзеркалі, та інших деталях Завдяки цим тонам створюється відчуття, що в кімнаті панує не повна темінь, а напівтемрява.
На картині «Степанська молода» («Розплетена коса») Степан Чуприна зобразив свою дружину Єву (у дівоцтві Багній). Картина написана в 1960 році, коли Єві було 42 роки (вона – 1918 р.н.), але, оскільки його дружина довго залишалася молодою та вродливою, то її незмінну красу художник переніс на полотно! Репродукцію картини онук художника Остап Дітчук виготовив та подарував Степанському музеєві задля ознайомлення відвідувачів з творчістю С. Чуприни та багатою місцевою культурою.
Також, велика кількість колекцій українських національних строїв перебуває в музеях Львова, куди можна піти після екскурсій містом.