Туристичні групи, котрі приїжджають на екскурсію в Дрогобич, зазвичай відвідують церкву Св. Юра, котра віднесена у список Світової спадщини ЮНЕСКО.
Всередині храму їм обов’язково покажуть і розкажуть про фрески на стінах та ікони в іконостасі, намальовані Стефаном Поповичем Медицьким (бл. 1615 – 1689 рр.). Цей галицький художник та іконописець залишив недооцінений слід в історії всеукраїнського мистецтва, зокрема в галузі сакрального живопису та іконографії. Інформації про його особисте життя, на жаль, майже немає… Судячи з прізвища, народився, ймовірно, в сім’ї священника зі села Медика. Він став відомим як майстер іконопису та мистецький діяч. Його життя припало на період, коли українська церква і культура перебували під сильним впливом як візантійської традиції, так і католицьких ідеалів, однак сам Попович-Медицький, в основному, працював у традиціях православного іконопису. Його роботи збереглися на стінах дерев’яних храмів, а також на іконах, які виводять релігійні сюжети, характерні для того часу — образи святих, сцени з життя Христа і Діви Марії.
Хоча точно визначити всі роботи Стефана Поповича-Медицького складно, але відомо, що він працював у церквах Св. Юра та Воздвиженській у Дрогобичі, вносячи свій вклад у розвиток місцевої художньої традиції.
Іконопис Стефана Поповича-Медицького відзначався впливом барокового стилю, популярного в середині та 2-ій половині XVII століття, але з глибокими коренями в традиційному візантійському живописі. Зокрема, він працював в рамках стилістики, яка передбачала чітку лінійність, насиченість кольорів, а також драматичність в зображеннях.
Як і інші представники барокового періоду, Попович-Медицький вдавався до створення нових типів образів святих, де акцент робився на духовній величі і символічному значенні. Наприклад, у його роботах часто зустрічаються зображення святого Юра, святого Миколая, а також сцени з життя Христа і Діви Марії, виконані з високим рівнем деталі й увагою до емоційної виразності. Так, в його іконі «Марія Сніжна» Богородиця дивиться неймовірно виразним як для ікон XVII ст., сумним і, водночас, серйозним поглядом, котрий заставить каятися непереконаного грішника та ридати того, хто здійснив якусь непереборну помилку в своєму житті. Її загадковий глибокий погляд – це погляд православної Мони Лізи і Стефан Медицький є одним з небагатьох іконописців того часу, кому вдалося його передати! Ми не можемо сказати, де саме на екскурсіях Львовом можна побачити таку високо змістовну ікону, а от в Дрогобичі це можливо!
Разом з тим у цій іконі художник зображує Богоматір з неймовірно довгими пальцями правої руки, якою вона притримує Ісуса, причому видно тільки чотири з них, а п’ятий прихований тканиною. Зображення таких довгих пальців навіть в середньовічній іконографії є нетиповим.
Нетрадиційними є також інші деталі на іконі. Так, Ісус вказує на Богоматір двома пальцями, вказівним та середнім, що трапляється досить рідко в іконах того часу. Пальці Ісуса, до речі, також дещо задовгі, як для дитини такого віку, хоча пропорції порушені не настільки, як у випадку Марії Сніжної.
Творчість Поповича-Медицького, як і більшість його сучасників, була глибоко релігійною. Через свої твори він намагався передати духовну силу і велич православної віри, яка на той час була важливим елементом ідентичності українського народу в умовах боротьби з зовнішніми загрозами. В той же час, художник не малював консервативно, в межах усталених норм. Так, він зобразив пару грішників, котрі займалися перелюбом «в чому мати народила» і, навіть, з натяком на сексуальну позу! Відповідно, вони за релігійними традиціями того часу мали бути покарані! І, знову ж таки, автор знаходить несподіваного виконавця цього покарання: ним виступає… чорт! Він своїм розтроєним на кінці хвостом миттєво обплутує шиї коханців, які злилися в обіймах, радісно підіймає передню лапо-руку з метою здійснення свого умислу.
Проте, найбільш нестандартною фрескою галицького іконописця є єдина у світі сцена «Адам б’є Єву»! Фреска зображає акт справжнього побиття Адамом Єви, бо лівою рукою він заніс над нею прута (а може це палиця?), а правою тримає її за шию. Єву ж ледь прикриває легенький сарафан, вона сидить на долівці, впершись лівою рукою в неї, а праву простягнула у відчаї до Адама. Невідомо, чому автор вирішив намалювати цю сцену, але він зумів передати її гордий погляд і жіночу гідність! Звісно, що таку фреску художнику не дозволили б малювати нізащо! Однак, він зробив це дуже високо, у віконній проймі, яка завжди залита світлом і через це малопомітна знизу.
Творчість Стефана Поповича-Медицького стала важливим етапом у розвитку сакрального мистецтва в Україні XVII століття, особливо в контексті барокових змін в релігійній культурі. На жаль, в історії мистецтва його ім’я не так широко відоме, як імена інших галицьких майстрів того часу. Однак, його роботи надихали й надихають інших художників і майстрів та зберігають свою художню та релігійну цінність.