Автор: народний художник Степан Іванович Чуприна, написав 27.09.88р.
Для старших віком, які ще це пам’ятають.
Присвячую пам’яті великих ярмарків у СтепанІ
на вІчну пам’ять мойому вчителеві АндрІю МатвІйовичу Демидюку,
який навчив мене ще школярем запам’ятовувати дІаманти нашоІ
великоІ украІнськоІ культури.
Тьма народу на Ярмарок В Степань наїжджає,
Який краєвим центром торгівлі на Поліссі буває,
Кричать криком на Ярмарку, гомонять, регочуться,
Глухне кожен, хто там є, але йти звідти не хочеться!
Волів ведуть Кричеляне й Корощане, і Вербчане,
Свиней везуть і Міжане, Немовичане й Городчане.
Вони ведуть і корів, бугаїв та коней,
Ще й везуть кабанів, та все, що на полі!
І пшеницю і овес, і ячмІнь, і гречку,
Жита, проса і муки на возах здалечку
Знову ідуть і Стидінці, Комарівці, Бережане,
Гута, Яполоть і Злазне, Золотолин й Деражне.
Де Любаша, де Костополь, де Тучин, де Клевань –
Всі ті села, близькі й дальні, йшли і їхали у Степань.
І все йдуть і їдуть люди, з усіх усюд, куди не кинь:
Із Луцька, Ковеля, Дубровиці, Сарн, Маневич, Бережниці.
Володимирця, Рафаловки, Колок, Ремчич, Цепцевич і Чакви –
Все йшло, все вело, все їхало, чим було.
Були люди з Корця, Ровна, Ківерець, Рожищ та Оликі,
Цумань, Млинів та із Гощі – все тяглося як на Прощу.
І от ми в центрі на ярмарку, на Ринку у Степані,
Забитому до краю, ніде і кроку ступити.
Продираємось і чуємо – хтось кричить, як з переляку:
“Як за дармо! І єще рас за єден злоти!”
Кричить “Крикун” із Варшави, навіз залежалих товарів
Досить добре вторгувать би в Степані на цій виправі.
Високо так виліз бідний, обложився товарами
І кричить що має сили й вимахує рукавами.
“І єще рас за єден злоти!” – і начинає показувати:
Бритву, пасок, ніж столовий, панчохи аж до Кійова,
Цукерки й мармелади та інші дешеві товари
Всі кричать “Пане Давид! Дай мені!” і тичуть гроші
“І єще рас як задармо” – кричить і дещо розкидає,
Гребінці і гаплики, завушниці й гудзики,
Жмутом все летить в пісок, щоб більше заманити люду,
А ми хоч малі та проворні в цій пилюці лазити годні
Щоб побільше ухопити “дефіцитів” на сьогодні
Ах, надоїв вже цей “крикун”, йдемо геть від нього,
Другий гукає: ”Беріть-но шинку”! А той заволує до сала,
А той до в’юнів, а той до ковбас, все у всіх, мов на розхват.
Ой то ярмарок — картина, для такої події мало днини!
Не то, що все іскупить, а все перебачить трудно.
Тут і бочки, кухлі й горшки, чоботи юхтові добрі.
Кінська упряж, шлеї, лійці, і здорові хомути
Баньки, рами і барила, тут і плуги та точила
Грабки, граблі, кісся й вила, борони й соховила
Всього й не перелічиш та не перебачиш:
Тут і ярма з занозами, коси і серпи
Тут і бабки й молотки і залізо на вози.
Є в продажу і решета, сита, коші, коробки й крісла.
Бочки двох і трьох-корцові, гарнці з відро і пудові і чверткові.
Що тут посуду гончарного і бондарного та снасти столярної,
Та хай йому біс усьому, нащо його все лічить!
Краще б його перебачить та може що і собі купить.
Йдемо далі, як тут бачим: повний шинок у Болека,
Хто вже вспів щось розпродати, каже горілочку наливати.
Хтось кричить «Ідем до Грина», в нього каже «добра риба».
А той гука: «йдем до Гляйфа на сальцисон».
Прорвалися ми знов на Ринок, наткнулися на гру в бляшки.
О! Тут вже грають на золото:
«Хто замітить букву «А» – виграє втридорога!»
За свойого п’ятака один дядько продав вола,
І так збоку приглядався, думав: «ще п’ятачок знадобився б!»
Як схватиться: «Я кладу золотого п’ятака!
Я таки замітив добре, де то саме буква «А»!
Раз! – рукою на ту бляшку, думав, певне, що вже виграв
Та відразу як підняв – не побачив букви «А».
Що ж, пропало — раз програв!
Вже немає пів вола, скоро цілого нема!
Ох! Де візьметься його баба, як не бухне його в плечі:
“Старий дурню! Виграв дулю за вола!” та давай старого бити,
Кулаками молотити, з усіх боків злословити
Регот, сміх і крик, і плач, в цю мить хлопці зматалися
Табуретку і за бляшки, де ж ти будеш їх шукать!
Продираємось все далі й далі, чуємо: сліпі кобзарі грають
На кобзах і бандурах, лірах й катеринках,
Одні стоять похмурені, другі в сльози плачуть,
Бо ж про горе і про муки кобзарі співають.
Продерлися вулицями з Ринку аж на вигон,
Куди не глянь — скрізь ярмарок, людно скрізь, набито!
Що тільки не зустрінеш – тут все продається!
Кури й півні в клітках, сало й масло і яйця по відрах
Тут і зерном, і плугами і боронами торгують,
Тут і рала, і вози оковані і голі!
Тут зимовиї файтони, і санки двойчаки
І гринжоли невеликі й добрі васажки.
А скільки коней показових наводили вистігових,
Ваговозів, рябих на масть і жеребців крутошиїх!
Не так легко ходить нам було таким малим “соплякам”.
Туди ступиш – воли й коні, туди підеш – бугаї!
Перебігли аж до кузьні, щось там крик і регот чути,
Дубінець Кричильський – Камачур Канадський,
Одною рукою окованого воза підніма.
І то дешево дуже, всього-навсього,
за одну пляшку горІлки заложився,
В одну мить віз на плечах його опинився!
Ото диво — ахнуло все! Де в одній людині стільки сили є?!
А люди ідуть, їдуть і йдуть, все на ярмарок у Степань,
Не забудьмо, що й циган наїжджало уйма
Ночували в оболонні в шатрах з дітьми шумно,
Цілу ніч вигукували, зустрічали ярмарок.
А лошата з дзвониками, що на шиях дзвенькочуть
Щоб вовчуга не прискочив, не схватив ун`очі
По хатах собаки лають – таке вони мало чули,
Цілу ніч і аж до ранку гавкають без перестанку.
Люди їхали і в ночі місце добре захватить,
Погодувать все, що в продаж, напоїти, відпочить.
Все тяглось в один Степань, видовисько страшне:
Не чуть було й свого слова, а не то чужого!
Страшний гул, крик і рев по вигонах, по вулицях.
Скрізь і всюди все забито – ніде повернуться!
Таких дивних ярмарків в року мало було:
На Варвару, на Проводи, на третій день Трійці.
На Десятуху ще може, а то і того менше
На Десятуху боялися дальні вириваться
Часто злива “Іванова” могла «впеченяться».
Злива Іванова перед Петром так надоїдала
Через річку Добрицю вода воза затопляла.
А з близького пониззя все воли ведуть воли,
Та такі вони здорові, височенні й круторогі.
А Корощане навчили теж і Янкеля свого,
По отаві випасувать шестидесятипудових.
Корощане?! І Кричеляне не менше давали
Того м’яса волового, скільки його мали!
Все тяглося на Ярмарок, а купці наїжджають
І в Малинськ та Антоновку воли відправляють
А вони такі здорові, здоровенні в тонну!
А їх сотнями відправляють, як в бочку бездонну!
Приїжджають фай(е)тонами варшавськії купці
Закупляють волів море, бичків, телиць і кабанів.
То все куди?! На Варшаву і по всій Европі!
Як не кажи, наше сало смакує у всякому роті!
На Ярмарку все кричало, Ревло та Іржало.
Ви скажете , чого ж то так, чого здура всі кричать?
А я скажу, як я там був, що тільки зранку на Ярмарку
Людський говір чути, а далі ревом беруть усі ті тварини
Бо вдесятеро сильній кричать від людини!
І ніхто нікого на ярмарку почути не може!
Хіба тільки, як на ухо крикнеш – ото тільки й спасу!
Той Ярмарок з тим ревом-криком в ухах дзвенів ще кілька днів
Хто тільки раз побував там, запам’ятав, як скільки жив.
Ярмарок мав і свої закони: купив-продав і суд не брав.
І пішов великий ярмарок цей у пам’ятку старовини,
Патріархом скоро буде це предиво давнини.
А тепер воно й згодилось, Щоб іще хтось прочитав,
ніби теж побачив на яву теє диво, що я описав.